Школа як система, що прагне змін
Українська школа сьогодні нагадує велику інертну машину: вона формально рухається вперед, але щоразу стикається з опором усередині самої системи. Це не випадковість. Державна освіта досі працює за логікою централізованого монополіста — структури, яка звикла диктувати правила, а не адаптуватися до нових умов.
Децентралізація принесла навчальним закладам більше свободи, але разом із нею — відповідальність, до якої багато хто виявився не готовим. Приватні школи, навпаки, мають більше можливостей для маневру, але зіштовхуються з іншим викликом: законодавство щодо їхньої діяльності залишається практично неврегульованим. Тож кожен заклад фактично будує власну систему правил та управлінських підходів. Це відкриває простір для новаторства, але часто перетворює розвиток на хаотичний пошук рішень методом спроб і помилок.
У такій ситуації довгострокові партнерства між школою та зовнішніми організаціями стають не просто бажаними — вони визначають майбутню траєкторію розвитку освіти. Співпраця допомагає запозичувати кращі моделі, впроваджувати передові управлінські практики та формувати культуру сталого розвитку. Саме тому USB прагне поділитися зі школами України швейцарським досвідом, де партнерства у сфері освіти є не винятком, а ключовим інструментом трансформації.
Три школи, один підхід: побудова внутрішніх алгоритмів, а не косметичних змін
За приблизно рік співпраці Світланою Манзер, керівницею освітніх та інтеграційних проєктів Асоціації USB, три школи — дві приватні та одна державна — почали змінювати не лише окремі процеси, а й саму філософію навчання.
Ключові цілі були чіткі: побудувати ефективні внутрішні алгоритми роботи, зрозумілі всій команді; розширити коло зовнішніх партнерств, що дають дітям можливості реальної соціалізації; зламати рамки класно-урочної системи, яка й досі визначає обличчя української освіти; створити умови для практичного досвіду учнів, а не лише теоретичного бекграунду. Ці зміни здебільшого непомітні ззовні, але саме вони формують фундамент майбутньої трансформації. За словами керівництва шкіл, за цей період відбулася зміна управлінських підходів, форм роботи з учительським колективом і навіть перегляд позиції адміністрації щодо того, що таке якісна освіта.
Коли фідбек формує особистість: українська й швейцарська моделі
Однією з ключових тем, на якій акцентувалися під час консультацій, стала різниця у формуванні самооцінки дітей в Україні та Швейцарії. В Україні дитина отримує авторитетний зворотний зв’язок фактично лише від двох суб’єктів: школи та батьків. Причому обидва часто дають протилежні сигнали: вчитель — «погано зробив», батько — «вчитель дурний». У результаті дитина живе в постійному конфлікті правил і оцінок.
Швейцарська модель інша. З раннього віку дитина отримує фідбек від кількох рівнів соціальної системи: навчальних програм поза школою, спортивних секцій, волонтерських ініціатив, муніципальних служб для молоді. Дитина має різні точки опори, різні моделі дорослих і різні можливості для соціалізації. Саме це виявилося ключовим під час адаптації швейцарських практик у співпраці з українськими школами.
Nest Academy: кейс, що демонструє модель майбутнього
Один із найпоказовіших прикладів — приватна школа Nest Academy у Вишневому. Співпраця розпочалася з освітнього супроводу та стратегічної сесії: як інтегрувати швейцарські підходи в українську програму так, щоб система могла працювати, а не зламатися. Серед ключових впроваджених напрямків: комплексне оцінювання учнів — увага не лише до результатів, а й до процесу, навичок, стресостійкості; рання профорієнтація — учні отримують доступ до реального робочого середовища; підтримка емоційного добробуту. Батьки Nest Academy активно долучилися до формування списку професій і організацій, де діти можуть отримати практичний досвід.
Проєкт «Schnuppertag» поки в процесі реалізації через складнощі воєнного часу та обмеження в українських школах. Але інструментарій уже є, і адміністрація готова впроваджувати формат повноцінно, щойно дозволять умови.
Зміни можливі, коли школа перестає бути закритою системою
Результати співпраці свідчать: навіть в умовах війни, нестабільності та законодавчих обмежень українська освіта здатна рухатися вперед. Але лише тоді, коли адміністрація готова відкриватися до зовнішніх практик, працювати з учителями, будувати партнерства та виходити за рамки класно-урочної системи. Як підкреслює директор школи, з якою працює USB: «Ми зрозуміли: школа не може розвиватися в ізоляції. Щойно ми почали відкриватися до партнерств, у нас з’явилися ресурси, які самотужки неможливо було б створити».
Швейцарський досвід підтверджує: дитина розвивається гармонійно лише тоді, коли живе в просторі різноманітних соціальних зв’язків. Українські школи також починають створювати такі можливості, і саме цей вектор визначає майбутнє нашої освіти. А Асоціація USB й надалі супроводжуватиме навчальні заклади, допомагаючи не просто впроваджувати інновації, а будувати стійкі, живі освітні екосистеми.
