“Я пройшла шлях від страху до натхнення — каже художниця Марина Бондаренко. – І знайшла грунт під ногами!” Вона приїхала до Швейцарії з Києва у червні 2022-го і вже за півтора року створила арт-студію, яка стала місцем сили для сотень жінок і дітей. Її шлях почався з маленького кроку — волонтерства.
Перші кроки у новій країні
Марина Бондаренко – жінка, яка змінила власний шлях. Вона почала малювати у чотири роки, коли разом зі старшим братом потрапила в художню студію. Перемоги в дитячих конкурсах, подорож до Феодосії в Криму та перші враження від картин Айвазовського залишили відбиток на все життя. Далі була Донбаська машинобудівна академія, технічна спеціальність, робота в газетах. Але тоді, коли ніхто не бачив, жінка продовжувала малювати – на полях робочих зошитів чи випадкових аркушах. І хоч останні двадцять років Марина працювала у сфері металообробки, у Швейцарії саме малювання стало її рятівним колом.
«Я приїхала сюди з валізами, зібраними похапцем. Серед них випадково опинилися пензлі, фарби, полотна. Я малювала щодня — під час телефонних розмов, під час навчання онлайн. Це допомагало зібрати емоції», — пригадує вона.
Першим кроком Марини у суспільне життя Берна стало волонтерство в Асоціації «Україна–Швейцарія–Берн» (USB). Тут вона викладала дітям малювання. «Це був порив, а не план інтеграції. Але саме з цього все почалося», — усміхається Марина.
Як народилася арт-студія
Поворотним моментом стало запрошення на день народження в Берн. Подарована подрузі картина перетворилася на ідею провести перший майстер клас. Далі – школа “Оптіма” при “Ukraine Schweiz Bern”, маленькі діти з пензликами в руках, жінки, які вперше за багато років дозволили собі творити. Після першого майстер-класу з’явився другий, потім третій. І так з волонтерських ініціатив постала студія.
«На майстер-класи зазвичай приходять без досвіду малювання або після великої перерви. І крок за кроком створюють свою першу картину акрилом або олією на полотні. Потім ще одну, згодом – ще… Сьогодні студія Марини працює в Берні і Бургдорфі і збирає понад 120 учасників з України, Бразилії, Америки, Молдови,Туреччини. У цьому році на базі студії почала працювати художня школи за принципом альтернативного академізму для дітей, відбуваються курси живопису для дорослих, в планах колективні виставки і дитячі арт-марафони. Жінки приходили без досвіду, часто після 20–30-річної перерви. Іноді хтось несподівано починав плакати. Бо у безпеці й серед фарб виходило те, що боліло», — розповідає Марина.

Так майстер-класи переросли у справжню арт-терапію. А згодом — у три напрями: дитячі заняття, альтернативний академізм для дорослих і власне арт-терапія.
Волонтерство як «Schnuppern»
У Швейцарії волонтерство — не примха, а спосіб спробувати себе в новій ролі. Німецьке слово Schnuppern означає «придивитися, відчути, дослівно “понюхати”». Для мігрантів це часто перший крок до професійної кар’єри.
«Для мене волонтерство – це виклик і водночас можливість. Коли твої базові потреби закриті, настає час ставити глибші запитання: хто я, що я можу, чим я хочу займатися, у що вкладати сили?- каже Марина. – Саме через волонтерську діяльність я отримала шанс відчути себе знову, інтегруватися у нову країну і водночас підпримати інших”.
Волонтерство дало їй не лише відчуття захищеності та сенсу, а стало фундаментом студії, де сьогодні створюється спільнота та нові проекти. “У моєму випадку мій шлях співпав із захопленням. Але навіть якби ні — це все одно шанс знайти себе», — ділиться Марина.

Коло підтримки
“Найцінніше для мене – це спільнота, яка утворилася навколо студії, – розповідає Марина. -Хтось почав власний бізнес, хтось знайшов партнерів, хтось — творчу силу про яку забув. Ми зростаємо разом”. «Жінка, яка вперше прийшла малювати, сьогодні створює дизайнерські свічки. Інша відкрила кабінет масажу і працює, в тому числі з тими, кому масаж оплачує медичне страхування», — пишається своїми “ученицями” Марина.
Волонтерство у Швейцарії може стати стартом для нової кар’єри та нової ідентичності. «Я раджу не боятися і шукати однодумців. Мене підтримала платформа “USB”, яка зараз зростає і стає дедалі потужнішою. Як мінімум, почати можна, ставши членом USB. А далі — відкриються нові можливості”, – впевнена з власного досвіду Марина Бондаренко.