Ауріка Івашко: “Я вирішила, що це не кінець, а виклик”

Історія українки з Біля, яка не лише не загубила себе після вимушеної міграції, а й знову стала джерелом сили для інших

Почати з нуля — це не поразка, це шлях

До війни Ауріка Івашко жила насиченим професійним життям у Києві. Працювала в сфері суспільних комунікацій, була керівницею депутатської громадської приймальні, координувала важливі проєкти Ради Європи, зокрема «Шкільний громадський бюджет». Її діяльність мала сенс і вплив. Але з початком війни життя змінилося кардинально. “Я приїхала до Швейцарії з дітьми, без чоловіка, без знання мови, без уявлення, що буде далі. І перше, що відчула — тотальну розгубленість”, – пригадує Ауріка. Проте вже за місяць після приїзду вона пішла працювати на кухню в ресторан. Без досвіду. Без німецької. Але — з неймовірним бажанням не зламатися. “Мені було все одно, що робити. Головне — діяти, бути корисною, рухатися, а значить – жити!, – додає жінка.

  Жінки, діти, мова: як з’явились клуби в Білі

Ауріка не просто працювала — вона постійно шукала контакти, можливості, розмови. Так народилася ідея дитячого клубу для українських дітей. Ауріка хотіла, щоб вони зберегли у памʼяті мову, культуру, щоб залишався зв’язок із Батьківщиною. Потім зʼявився жіночий клуб. “До нас приходять жінки, яким просто ні з ким поговорити. Ми п’ємо каву, проводимо психологічні зустрічі, тренінги зі стилю, лекції для мам. В нашій групі у Telegram понад 160 учасниць. І це — справжнє жіноче коло підтримки”, – каже Ауріка. Коли вона говорить про свою діяльність, в її голосі чути впевненість — не пафосну, а ту, що пройшла крізь втому, сльози й мовний бар’єр.

«Це було “вау”!»: жіноча вечірка у вишиванках

Серед усіх ініціатив, які Ауріка реалізувала в Білі, одна особливо запам’яталася — українська жіноча вечірка до Дня вишиванки. Вона домовилася з шефом ресторану, де наразі працює адміністраторкою, і організувала простір для зустрічі. “Це було дуже круто. Прийшло 25 українок, усі — у вишиванках. Атмосфера — неймовірна! Це був справжній вибух української краси та єдності”, – з посмішкою пригадує Ауріка.

Усе меню — традиційна українська кухня, приготована вручну. Жодного кейтерингу, жодних напівфабрикатів. Лише душа, серце і любов — трьох жінок: Ауріки, її мами та подруги. “Я, чесно кажучи, ледь вижила, — сміється вона. — Було дуже важко, але й дуже по-справжньому. Ми готували все самі. Але воно того вартувало”. Примітно, що вечірка зацікавила не лише українок. Серед швейцарців, працівників ресторану, клієнтів та друзів, які бачили підготовку, з’явилося щире захоплення: від вбрання жінок — до запахів із кухні. “Підходили, питали, а що це за страва, що це за свято, чому всі такі красиві. І знаєте — саме так і будується культурний діалог: не з трибуни, а через смак, емоції, щирість”, – переконана Ауріка Івашко. 

До речі, посаду менеджерки у цьому грецькому ресторані жінка називає справжнім новим стартом. “Ми починали з нуля: я займалася оформленням інтер’єру, розробкою концепції ресторану, маркетингом, соцмережами, закупками, комунікацією з клієнтами. Я знову відчула себе на своєму місці — у ролі людини, яка організовує процеси, створює ідеї та запускає нові проєкти”, – розповідає Ауріка. І, до речі, робота з клієнтами допомогла їй значно підвищити рівень німецької мови.

Бути українкою — це діяти

У своїх публічних заходах — від свят до культурних вечорів — Ауріка хоче не просто показати борщ і вишиванки. “Ми хочемо донести, що Україна — це глибока, красива, творча нація. Ми — сильні, відкриті й гідні. Хочемо, щоб місцеві відчували це не лише серцем, а й на смак, на дотик, через мистецтво”, – каже Ауріка.

Відтак, 24 серпня, до Дня Незалежності України, вона з командою організовує великий захід у центрі Біля. Це буде не просто концерт, а культурний простір, де зустрінуться швейцарці й українці, де діти малюватимуть, а дорослі смакуватимуть українські страви і роздивлятимуться світлини з України. У програмі також яскравий концерт із сюрпризами, інтерактиви для дітей та дорослих, аквагрим. Він відбудеться о 10:00 на Площі Еспланадна, навпроти Конгрес Хаус у місті Біль. Не забудьте одягнути вишиванку!

Коли важко, знайди інших. І дій

Сьогодні Ауріка  не боїться нових проєктів, не боїться пробувати, не боїться «почати знову». “Я завжди була активною. Але тут довелось стати ще й сміливою. Бо інтеграція — це не процес, де тебе ведуть за руку. Це ти сам йдеш, просиш, пробуєш, помиляєшся, а потім — створюєш”, – каже жінка. Її шлях — це історія про те, що самореалізація можлива навіть у найтемніші часи. І що українці, де б не були, здатні знову ставати собою.