Перейти до вмісту 
Комунікаторка, тренерка та менторка, яка перетворює розвиток мислення на цікаву гру. Засновниця Klub für Denksport — клубу, де вправи для розуму такі ж захопливі, як спорт для тіла. Лілі Бауер вільно володіє кількома мовами й допомагає іншим вчитися мислити гнучко, сміливо й по-новому. З 2022 року активно працює у Берні як волонтерка, яка підтримує тих, хто починає з нуля. Вірить, що розум — це суперсила, яку можна розвивати щодня. Напередодні Лілі разом із донькою взяла участь у жіночому забігу у Берні і вважає, що подібні заходи – одна з можливостей виразити себе. На забігу Лілі представляла Асоціацію “Україна Швейцарія Берн”.
– Ви відкрито зізнаєтеся, що не бігунка. І все ж — берете участь у забігах. Чому?
Абсолютно чесно — так, я не бігунка. Я спринтерка, виконавиця. З семи років займалась фігурним катанням, з дев’яти — спортивними танцями на льоду. Балет, латиноамериканські танці, пол-спорт — це моє. Але от ці «пробігти один-два-п’ять кілометрів» — це зовсім не моє. І все ж я біжу. І це свідомий вибір. Зараз поясню, чому.
– Цього року ви брали участь у Frauenlauf Bern разом із донькою. Чому саме цей забіг?
У нашій родині підтримка бігової культури — це вже традиція. Головний бігун у нас — тато. Він з 2006 року щороку бере участь у відомому забігу в Базелі. Я завжди його підтримувала — навіть коли була вагітна. Ми з чоловіком кілька разів бігали Grand Prix Bern, а три роки тому долучили й доньку. А цього року пробігли разом Сімейну милю в травні, а потім я побачила рекламу Frauenlauf — і зрозуміла: настав час.
–Що робить участь у такому жіночому забігу особливою?
Frauenlauf — це про силу жінок. Ми поєднуємо ролі мам, професіоналок, лідерок, натхненниць… І чим раніше дівчатка усвідомлять цю силу — тим краще. Але не з позиції «ти повинна», а з позиції «ти можеш обирати». Це дуже важливий досвід і для мене, і для моєї доньки. До речі, саме під час забігу у нас був непростий момент — Аріна дуже сумувала за татом, хотіла, щоб він теж біг. Але він чекав нас на фініші. Тож ця коротка дистанція стала справжнім випробуванням. Я підтримувала Аріну, як могла. Було складно — але ми впоралися.
-Ви бігли у футболці з логотипом USB — Ukraine Schweiz Bern. Чому саме ця Асоціація?
Тому що з перших днів війни я стала волонтеркою у Берні. Заснувала Інтелектуальний клуб для українців — щотижня ми граємо три тури вікторини, один із них завжди присвячений Швейцарії: її культурі, історії, кухні тощо. Це частина інтеграції. Ми вивчаємо країну, в якій живемо, і робимо це з цікавістю. Гравці нашого клубу іноді знають про Швейцарію більше, ніж самі швейцарці! І мені дуже важливо, щоб нашу асоціацію впізнавали. Бігти з її логотипом — це спосіб сказати: «Ми тут. Ми активні. Ми частина суспільства».
–А що дає участь українців та інших мігрантів у таких масових подіях?
Насамперед — видимість. Швейцарці дуже відкриті люди. Вони виходять підтримувати бігунів — і в спеку, і під дощем. Хтось розбризкує воду, хтось подає серветки, хтось просто плескає в долоні. Вони читають імена на номерах і кричать: «Давай, Лілі! Давай, Аріна!» — і це безмежно надихає. У такі миті ти відчуваєш: ти не просто іноземка, ти — частина цього життя. І важливо не просто брати участь, а робити це з гідністю. Із посланням. Із історією.
-Тобто біг — це спосіб розповісти світу про себе?
Саме так. Це спосіб показати, що ми тут. Що у нас є історія, яку варто почути. Це може бути біг, може бути музика, мистецтво, будь-який спосіб самовираження. Але головне — бути. Йти вперед. Навіть коли важко. Бо на фініші завжди знайдуться ті, хто оцінить не твій час, а твоє бажання подолати себе. Хіба це не справжнє диво?
