Текст: Світлана Прокопчук
Людство грає впродовж усієї своєї історії. Але в умовах міграції гра набуває особливого змісту. Це вже не просто розвага – це спосіб м’якої інтеграції в нове середовище. Гра створює безпечну модель реальних життєвих ситуацій: співбесіди, пошуку житла, знайомства, публічного виступу, побудови партнерств. У цьому безпечному просторі людина може прожити складний досвід без страху осуду, спробувати різні стратегії поведінки, навчитися реагувати спокійніше й упевненіше. Саме через повторюваність і підтримку групи формується психологічна стабільність — зникає паралізуючий страх помилки, з’являється внутрішня опора. Як архітектор створює макет перед будівництвом, так і гра допомагає «приміряти» нову реальність, перш ніж діяти в ній насправді. І коли людина дозволяє собі помилятися в безпечному просторі, вона починає адаптовуватися — не через напругу, а через впевненість.
«Гра — це створення моделі життя, — пояснює Світлана Манзер, інтеграційний коуч та керівниця інтеграційних проєктів Асоціації USB. — У безпечному просторі людина може прожити ситуацію, яку в реальності вона уникає. І побачити себе з боку». Світлана провела сотні ігор, завдяки яким ключ до успіху знайшла понад тисяча людей.
Страх помилки — наш невидимий багаж
Українці приїжджають до Швейцарії не лише з валізами. Вони привозять із собою систему виховання, досвід, страхи. «Наш страх помилки — дуже глибокий, — говорить Світлана Манзер. — Ми виросли в системі, де помилка каралася. У швейцарській культурі помилка — це частина процесу. Але щоб дозволити собі помилятися, потрібно внутрішньо розслабитися». Саме це часто стає невидимим бар’єром під час співбесіди, пошуку житла, першої розмови німецькою. Людина хвилюється і це хвилювання зчитується як невпевненість або некомпетентність.
Маленький життєвий цикл
Кожна гра — це міні-модель життя: старт, правила, стратегія, результат. У ній є місце і для ризику, і для помилки, і для перемоги. «Найцінніше — це стан успіху, — говорить Світлана Манзер. — Коли людина завершує гру і відчуває: “Я змогла”. Навіть, якщо це маленький крок».
У швейцарській школі дітей постійно підводять до цього відчуття: ти зробив і бачиш результат. У дорослих мігрантів такого досвіду часто бракує. Вони живуть у довготривалій невизначеності, без швидкого позитивного зворотного зв’язку. Гра повертає цей досвід.
Інтеграція — це не лише мова
Мова важлива. Але інтеграція – дещо глибший процес. «Це спосіб мислення, – пояснює Світлана Манзер. – У Швейцарії важлива мотивація. Якщо роботодавець не відчуває, що вам цікава саме ця робота, шансів мало. І це дуже тонко зчитується». У грі люди вчаться говорити про себе. Дивитися в очі співрозмовнику, витримувати паузу, презентувати себе спокійно. «Ми пропрацьовуємо навіть такі речі, як контакт очима, – усміхається вона. – Для багатьох це виявляється складнішим, ніж граматика».
Дзеркало в колі
Групова гра має ще одну особливість – ефект віддзеркалення. «Іноді жінка бачить авторитарну поведінку іншої учасниці і раптом… впізнає себе. Це дуже сильний момент, – ділиться Світлана. – Жодні лекції не дають такого ефекту, як живе віддзеркалення». Через гру людина починає бачити власні звички, автоматичні реакції, стереотипи. Те, що заважає будувати нові стосунки — у родині, в команді, в суспільстві.
Більше ніж тисяча історій
Ігрові методики Світлана Манзер використовує ще з 90-х років: спочатку як учителька, згодом як керівниця школи, пізніше як фасилітаторка інтеграційних програм. «Я давно збилася з рахунку, — зізнається вона. — Але це точно більше тисячі людей. І кожен раз я бачу, як змінюється постава, погляд чи голос гравців».
У своїй роботі Світлана Манзер використовує цілу палітру ігор – від глибоких психологічних до прикладних бізнесових і комунікаційних. Серед трансформаційних вона називає «Ліла Чакра» — гру самопізнання, що через символічний шлях дозволяє побачити внутрішні блоки й ресурси; «Мій простір — мої ресурси» — про відновлення особистих меж і джерел енергії; «Генезис» — про усвідомлення власного сценарію життя та точок росту; «Кристал балансу» (за методикою позитивної психотерапії) — інструмент гармонізації життєвих сфер; «Світ емоцій» — гру, що розширює емоційну компетентність і вчить проживати почуття екологічно, а також глибоку терапевтичну гру «Саторі», спрямовану на внутрішнє прощення й звільнення від тягаря минулого. У бізнес-напрямку вона працює з грою «Мій проєкт», яка допомагає структурувати ідею – від підприємництва до кар’єрного чи навіть материнського стратегічного планування, та з «Funds Hunter» — грою про грантове мислення, планування, партнерства й руйнування стереотипів щодо фінансування проєктів. Окремий блок становлять ігри розвитку комунікації: «Компліменти» — для подолання страху помилки й відкритості у спілкуванні; «Networker» — для формування навичок нетворкінгу; «Media Start» — для впевненої самопрезентації та роботи з публічністю; «Час для себе» — для усвідомлення власних ресурсів і балансу. Разом ці інструменти утворюють систему, в якій гра стає не розвагою, а способом стратегічного мислення, саморефлексії та інтеграції в нове середовище.
Коли гра стає стратегією
Для українців у Швейцарії гра — це не про розвагу, це про вибір стратегії. Залишатися чи повертатися? Шукати нову професію чи розвивати попередню? Створювати власний проєкт чи інтегруватися в систему? «Гра допомагає сформулювати, чого я хочу, — підсумовує Світлана Манзер. — Бо коли з’являється внутрішня ясність, з’являється і головне – віра в себе. Інтеграція починається не з документів. Вона починається з внутрішнього дозволу: я можу.
